Вона прийшла… і стала на порозі…
На мить завмерла стомлена юрба…
Німим питанням звірів у барлозі…
Та як посміла ти!!?... І хто така!!?...
Вітри прадавні розвівали плаття…
Та не торкали п”яні голоси…
Прекрасна квітка ніжного латаття
Вогнем століть горіла із коси…
Дивилась…на розчавлених в зневірі…
І в їх очах уже читала страх…
Зачавлені… озлоблені… мов звірі…
Сталевий блиск і ненависть в очах…
І біль століть відчула в повній мірі…
І відчаєм наповнені пісні…
Коли навколо лиш голодні звірі…
І погляди… і дотики масні…
Спинилася… здавалось… відступила…
В агонії торкалися руки
Моржі…тюлені… мавпи… і олені…
Голодні пси… розлючені вовки…
І раптом звідкись…
Непідкупна сила…
Яка у ній від правіків була…
На лапи тому звіру наступила…
Так легко йшла до білого стола…
Не випити… не з”їсти… не спинити…
Не заховати від дверей ключі…
А ще… ніколи вам не повторити!!!
Мої круті й прекрасні віражі…
Я – всіх сердець
Розпечена руїна…
Лавина з гір……
Що котиться вночі…
Нестримна…
Незламна…
Нескорена…
Я - Україна…
….. й собою закрила
на чистім столі калачі…
Бравіссімо! Ми віромо у нашу країну і у людей! Я вірю! З такими щирими такими впевненими такими творчими людьми все в нас буде добре . І, починаючи з себе, так безсумнівно і так чуттєво любити зможемо і страх і ненависть у душах ПЕРЕМОЖЕМО)
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00