Коли місяць топився в димах небес,
І світ огортала грифельна мла,
Том ішов зустрічати тебе,
Але шлях заступала йому ковила.
Мати благала: «Сину, женись,
Вже ж-бо приходить твоя пора».
А він тільки мовчки дивився вниз
При згадках про дочок муляра чи жниваря.
-- Що мені толку із тих дівчат?
Вони думають тільки про прядиво і сукно.
Том читав, поки горіла свіча,
А потім із щемом дивився у вікно.
Коли місяць топився в димах небес,
І світ огортала грифельна мла,
Том ішов врятувати тебе,
Але шлях заступала густа трава.
Він бачив, як ти зникала у піні ріки,
І сукня вбирала рештки пуху і молока,
Йому так бракувало блідої руки,
Та світанок лякався погляду чужака.
Том повертався додому, весь сам не свій,
Говорив із священиком, пив вино,
Збирав дикі маки, фіксував музику у сувій,
І з нею, такою сумною, журив на дно.
Коли Том вперше побачив тебе?
Йому тоді було майже вісім.
Спершу подумав про твій хребет,
Що раптом здався земною віссю.
-- Батьку, дивися, вона он там!
-- Синку, на кручі нічого немає.
А ти сказала:
-- На водах бракує місця хрестам,
Туман ранковий нам стане раєм.
Том не повірив сухим устам
І якось так відповів навзаєм:
-- На водах бракує місця хрестам,
Значить, у водах ніхто не вмирає.
І опар, ніби пух, снував над водою,
Так, щоб тобі було м’яко,
Том би хотів одружитись з тобою,
Тільки треба тебе врятувати.
Коли місяць топився в димах небес,
То знічев’я природа робила бунт,
Він так хотів за дружину тебе,
Але пізнився на пару секунд.
А завтра весілля Томовім домі,
І він, як не дивно, жених.
Але вранці стискає тебе у судомі,
Й летите разом у воду – нарешті встиг.
Почнемо з: "устам". Бо, ліпше: "вустам".
Й головне: не "в димі", а "в диму". Або "в димах".
А.Чурай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за поради. Особливо за "дими", бо я якось це геть не зауважила.
А щодо "вуст"... Чесно кажучи,до кінця не розумію, чому збіг сонорних мав би бути милозвучнішим. Не знаю, навіщо тут робити алітерацію, тому поки що в цьому місці не редагуватиму. Але за "вуста" теж спасибі=)
