ПЛАТА №5
Отже, мене другий раз перевели із Реанімації, тепер в палату № 5.
Світлана Володимирівна Корнієнко наш лікар. По окремим натякам роблю висновок, що у неї ще є одна палата під наглядом, а може і більше.
Струнка. Десь років біля 30. На вигляд. Коротка стрижка. Обличчя не красиве, але дуже приємне - весь час бісі в очах і в погляді, усміхається часто і щиро, має своєрідне почуття гумору. По усьому видно, що професіонал високого рівня. Розмовляє російською.
Підкреслено акуратний одяг - білий фірмовий, інколи якийсь елемент салатовий.
Коли робить огляд хворих, то вимагає повну тишу в палаті. І зрозуміло - вона явно вміє, прослуховуючи грудну клітину людини, визначати нюанси діагнозу.
Говорить м'яко, навіть правду.
Нас палаті шестеро.
Якщо зайти в палату із коридору, то посередині є прохід, від якого ліворуч та праворуч по три ліжка. Прохід упирається в холодильник, який розташований між двома великими вікнами.
Праворуч від цього проходу лежить Григорій Луговий. 52 роки. Середнього росту, фігура спортивна, рухи врівноважені, точні. Акуратист, хоча освіта - не має навіть середньої школи. Мовчазний, але один раз розговорився і розказав про свою долю, про долю сім'ї. Разом із дружиною працював на Троєщині двірником. А взагалі - бульдозерист-меліоратор, механізатор.
Інфаркт для нього повна несподіванка - фактично вже маючи інфаркт працював кувалдою 4 дні, поки не звалився.
Дуже любить свого онука, у якого певні вади з мовою. До нього приходять дружина і донька з онуком. Ведуть себе дуже коректно і спокійно.
Діагноз: обширний інфаркт.
Бідкається, що не не зможе тепер працювати фізично, бо тільки це і вміє робити.
Мова українська, правильна, хоча час від часу проскакують русизми.
Посередині правого ряду лежить Дмитрий Мороз. Львів'янин, який 16 років живе у Києві. Фігура якась деформована. Чорноволосий, волосся густе і ясного чорного кольору, хоча і має 57 років. Окуляри. Погані зуби. Демагог і той, хто все і вся засуджує.
Львів не любить, як і українську мову. Фактично противник самостійності України і ратує за російську мову та самостійність Донбасу.
Інженер по металу. Безробітний.
Малого росту.
До нього приходять дружина і донька років 15. Дружина - звичайна жінка, якою він потурає як хоче, і тому, напевно, вони весь час "диркаються" між собою.
Донька красива і весь час зиркає очима - явно входить в стан визрівання. Сильно любить батька.
У нього теж обширний інфаркт, з яким він ніяк не може примиритися і весь час через це порушує вимоги лікування. Страшний курець та любитель міцної кави. Протестує проти порядків в Реанімації і в палаті, бо весь час говорить що він здоровий, але коли біль скручує його, то мовчить.
Любитель бульварної літератури, яку йому регулярно приносить дружина.
*******
Так, перебування в лікарні може надихнути на написання цілого роману. Треба теж спробувати, лікарняний досвіт великий Мене здивувало, що львівянин не любить Львів та мову. Я дуже люблю Львів, хоч і живу на Сході.Цікаві замальовки, буду читати далі. А вам не "лікарняного" натхнення!
Левчишин Віктор відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
