|
-
Догорає вогонь,
Свічка воском спливла,
Відгуляв Купідон
І тебе більш нема.
Гасне тихо камін,
Почорніла зола,
Бродить скрізь твоя тінь,
Згусток суму і зла.
А німа тишина
Серце круками рве,
Зацвіла сивина
І по скронях пливе.
Потемніло в очах,
Небокрай не горів,
Спокій зовсім зачах,
Чорний жах полонив.
Калатає душа,
Груди давлять лубки,
Чорт смолу ллє з ковша,
Розчиняє думки.
Ніжно дзвін задзвонив,
Засвітився квадрат,
Темний люд повалив -
Звав останній набат.
Ясно світ голубить,
Більш нічого нема,
Все німе і мовчить
Та небесна пітьма.
Зачинився квадрат
І відкрилось вікно,
Заховався розбрат
За пусте полотно.
Я піднявся з колін,
З душі журу змахнув,
Відштовхнувся від стін,
Свіжий ранок вдихнув.
Ясна зоря зійшла,
Зникла вмить твоя тінь,
А за те, що пішла -
Мій низенький уклін.
Що тебе вже нема,
А краса в сто карат,
Комусь стала пітьма,
Що веде у квадрат.
Я дивлюсь у вікно,
Чую щебет птахів
І пусте полотно
Оживить захотів.
27 лютого 2011 року
ID:
522059
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 07.09.2014 19:22:15
© дата внесення змiн: 07.09.2014 19:22:15
автор: Микола Паламарчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
