люблю, коли в чашок великі вуха, за які можна вхопитися,
мов за весло і гребти собі кавою, доки не скаже вона тобі:
робуста чи арабіка?
і давай швидше вирішуй - нам ще за молоко братися.
люблю, коли в каві молока половина,
а то й просто саме молоко з крапелькою.
а от коли молоко кислувате (не сама кава від недообсмажуваності)
це, пробачте, свинство псувати те, з чого можна зробити сир.
а коли, в тій таки каві, плаває надмір імбирноспеційних зайвостей -
пробачте вкотре - краще б у печиво кинули.
пливу.
кавою, вінцями.
гребу вушками, ложками,
досипаю тростини для в'язкости,
втираю про арахісове масло, яке не загорами побачу,
гортаю шкіру меню, роздивляюсь його нутрощі.
арабіка чи робуста?
більше, менше і на останок зовсім без.
стаю гурманством.
отут,
плавно підкидаючи нові висоти,
закінчується наступний смак,
і ще один.
і на останок дешеві цигарки.