Кричала змилуйся, не треба,
Навіщо, Боже, так карати,
Тягнули руки все до неба,
Як біль душевний їй здолати.
За що скажи така наруга,
Чим завинила, перед ким?
Кровожерливий катюга,
Зрівняв з землею її дім.
Мов сорокові ті далекі,
Страшна війна знов повернулась,
На хаті згинули лелеки,
Від вибуху здригнулась.
Вона не вдома ночувала,
Напевно не її пора,
Не раз на долю нарікала,
Не треба їй того добра.
Самотня, мовби та билина,
Немає хати і рідні,
Колом зігнута її спина,
У льосі сидить на самоті.
Десь виють за селом собаки,
Їх також пробирає жах,
Як Бога їй скажіть вблагати?
Щоб тихо відійти у снах.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/847-krichala-zmilujsya.html
