Болить серце в грудях , брате ,
За нашу Вкраїну .
Чому таку важкую плату
В нелегку годину
Із Небес випробування
На нас випадає ?
Чи замале покаяння ?
Чи Господь не знає,
Що цей край від болю стогне
Не перше століття .
Біля храму дзвонять дзвони,
Знову лихоліття,
Знову суне горе в хату,
На поріг ступає.
Ой, як тяжко, пане – брате,
Серце в грудях крають.
Мова стала на заваді
Козацького роду.
Відбирають п*ядь по п*яді
Чужинцям в угоду
Найдорожче, що зосталось
Прабатьків коріння .
Дочекались, дочекались
Мовного успіння…
Потирають руки сміло,
Паства – людське стадо
Вже зневірене, безсиле,
Якесь безпорадне…
На Майдан не йде на ВІЧЕ,
Ярмо не пускає .
Воля плаче, воля кличе,
Воленька благає:
Від сну пробудись, козаче,
Та на повні груди
Вдихни мене молодую,
Веселіше буде.
Не зрікайся, поціновуй
Козацькую славу ,
Українське рідне слово,
Матінку державу .
Тут ти зріс, кохання роси
Пив солодкі, чисті .
Розплітав дівочі коси,
Дарував намисто,
Цілував родзинки милі,
Шепотів – кохаю…
Та чомусь буремні хвилі
Рушать стіни раю,
Несуть розбрат поміж люди,
Чвари, ворожнечу .
Чи ще довго таке буде?
Лягає на плечі
Непосильний тягар знову ,
Бо хтять відібрати
Українську нашу мову,
Мову мами й тата !
Сергій Бабінчук . 24.09.2012р.
ID:
549879
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 08.01.2015 21:11:54
© дата внесення змiн: 08.01.2015 21:11:54
автор: Сергій Бабінчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
