Я не забуду того світанку,
Коли я відхилив білосніжну фіранку.
І очі сонце осліпило,
І серце трошечки ожило.
Я не знав як її звати,
І чи можна мені її покохати.
Та вона відрізнялась від інших,
Вона була кращой від гірших.
Вона одягала чорні сукенки,
І жить не могла без смачної цукерки.
Фарбувала нігті в яскраві кольори,
Хоч для неї буденними стали вони.
Вона не любила самотності,
Захоплювалась в безтурботності.
У тиші думалось краще,
Здавалось зима - це їй підходяще.
Та вона не любила холоди,
В них гостріше відчутні миті самоти.
Вона обожнювала м\'ятні чаї,
Й пірнати в книжкові раї.
Я не знав як її звати,
Та вже встиг її покохати.
А вона давно відгадала,
І пісні, навесні, про мене співала.