У Гоголя поеми – не пісні,
але і він єдиний, неділимий.
Цікаво інше – вибрали б чи ні
його гетьманувати в Україні?
Воно, звичайно, не його вина,
що іноді нема чого співати.
Давно відома кожному ціна,
кому не догодила альма-матер.
Але електорат – без перемін.
Ну, не уміє думати, мазило.
Ото як скаже радіо,– це він,
за нього й галасуємо щосили.
А ще як уявити шоколад,
ми наче багатіємо думками...
Але не піде мафія назад.
Її не взяти голими руками.
І ліземо покірно у ясу,
усміхнені обіцянками Яці.
А ще якщо згадаємо косу,
то і розумне судимо по с*аці.
Не вистачає злості на народ.
Одне і може, що сукати дулі.
Три рази пересічний ідіот
голосував за опонента Юлі.
І противсіхи, і пролетарі,
і нині непідкупні регіони.
І маємо те саме на горі –
несите, гонорове... Та законне.
А ми ще не були на Колимі.
А ми такі, піде́мо і на мури.
Ми іншомовні і глухонімі
колаборанти вищої культури.
Дарма, що пожинаємо війну
і у людей не всі сьогодні вдома.
Зате ми за «єдіную страну» –
кацапуваті, гідні і свідомі.
Добро́дії алярмом – за оплот,
в якого олігархи розводящі.
А що ти хочеш, горе-патріот,
коли народ культурно говорящий?
А ще за гречку, ниці, продались,
