Не маю слів, щоб висловити все,
Що відчуваю я і серцем, і душею.
І ми з тобою, ніби на шосе,
Окутане зловіщою межею.
Очима так багато говорю,
Все те, чого сказати я боялась.
Я знаю, що з тобою я згорю,
В останнє я до тебе посміхалась.
Багато слів рвуть душу на частини,
У горлі ком, немов там камінь з дна.
Ми просто у обіймах павутини,
Занадто високо заплачена ціна.
Були з тобою рідні, як ніколи
Не відчували ми ні смутку, ні нудьги.
Цього замало стало. І відколи
У наших душах сипали сніги,
Як люті пси, почули ми свободу,
В ненависті ми розгризаєм потузки,
Не знаючи, що приведе це все до броду,
Розбивши мрію, на малесенькі друзки.
Хвилини, що проведені з тобою,
Здаються вже годинами тепер,
Хоча колись, пригадую із болем,
Ми не дотримувались прийнятих манер.
Я подихом хочу запам’ятати,
Твій аромат, хоч рідний, та – чужий.
Як вільний птах я буду відлітати,
І погляд твій став зовсім вже сухий.
