До вашої уваги, загублений вірш....пройшло немало часу, але я зовсім трішки змінилась.
Можливо, я холодною здаюся,
Можливо і черствою, й без душі.
Коли всі інші плачуть, я сміюся
Хоча, насправді гірко і мені.
Буваю я байдужою до всього,
До сонця, неба і свого життя.
Буваю я частенько трішки злою,
На себе злою, і на почуття.
Мене вважають сильною, твердою,
Вбачають феміністку у мені.
«Дівчинка з характером, з залізною рукою»
Насправді ще дитина у душі.
Ти думаєш, що ти ніщо для мене,
Що наплювати на тебе, і на всіх.
Гадаєш я й не згадую про тебе,
Насправді ж ти є мій солодкий гріх.
Я не показую цього нікому,
Сама собі, я в цьому зізнаюсь.
Легше віддатися комусь чужому,
Тобі ж відкритися до смерті я боюсь.
Боюся, що ти просто розсмієшся,
Що не повіриш у мої слова,
Що ти підеш і вже не повернешся.
Тож краще першою розвернусь й піду я.
Я знаю, що не раз ще пожалію,
Що повернутись я захочу потім.
Та бути щирою з тобою, я не вмію,
І ця слабкість загубить мене згодом.
2012 рік.
Дуже гарний вірш! Не бійтесь своїх почуттів, адже це прекрасно, якщо Ви кохаєте! Навіть якщо кохання виявиться не взаємним, то будьте щасливими від того, які відчуття Ви переживаєте)
Юна Леді відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам) Кохання варте того, щоб його не боятися.
Коли кохання не взаємне, то є одне відчуття - біль. Радості мало в тому)
