Ти в нас родився на Вілію -
В цей день не можна йти гуляти,
В кругу сім'ї, у колі рідних
Святвечір треба зустрічати.
«Покинь ти, Васю, цю затію
І не роби ти кроки хибні,
Адже сьогодні в нас Вілія
Й гучні гулянки не потрібні».
Ти завжди слухав ці слова,
Сидів удома, не гуляв.
Всі готувались до Різдва,
Тож дехто й привітати забував.
Дитинство швидко пролетіло,
Спливали юності роки,
Хоч відзначати так хотілось -
Не до гулянь було таких.
Ти швидко виріс, став дорослим,
І загубився на війні.
Твій День народження і досі
Прожити важко так мені.
І знов Вілія на порозі
І знов готуюсь до Різдва,
Та готуватись вже не в змозі,
Бо знаю, що тебе нема.
Під Образом поставлю свічку,
За тебе Богу помолюсь.
А на столі, з портрета в личко,
Надовго поглядом спинюсь.
Згадаю все, що могла знати:
Твої слова й твоє життя.
З тобою буду розмовляти.
Тебе чекає вже Кутя.
Хороший, Олю, вірш. Тримайтеся. В одному із моїх віршів якось само собою написалися слова: "не купляється доля за гроші". Я тільки пізніше усвідомила їх важливу суть. Погодьтеся з цим. Ви ще потрібна і для того, щоб провідать могилку, і поставить кутю для нього на Вілію, між іншим, я й не знаю цього дня, треба запитати у інтернеті. Це вечеря?
За вірш "5".
Ольга Калина відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Да, це дійсно Вечеря, яка проходить тільки в сімейному колі. Назва "Вілія" йде , ще мабудь,з тих язичних віросповідань. На Святвечір, у переддень Різдва, по нашим українським обрядам, проходить ціле дійство.На Покуті (виділене місце у кутку кімнати під образами) ставиться Дідух - символ Добра і Добробуту, Оберіг дому, під ним на сіно ставили горщик з Кутею. Так робила моя мати - так робила і я. В цьому дійстві брали участь всі члени сім'ї з примовками і приговорками. Коли це було зроблено вся родина сідає за стіл вечеряти, де повинно бути 12 пісних страв. Починають з Куті. Першу ложку повинен взяти батько, і примовляє закликаючи Добро в дім. Виносить на вулицю, закликає Мороз на Вечерю, щоб присіс добрий урожай. і т. д. Потім - вечеряють.. В кінці зі столу не все приймають, а оставляють в тарілках на столі і голосно запрошують вечеряти своїх померлих рідніх, кладуть їм ложки. Це обов'язково! Це така українська традиція. Спасибі, що відізвались !