І сниться матері, що син її живий,
Що знов цвітуть в саду весною вишні,
Що молоко несе і просить: «Пий!»,
Волосся гладить чорно-чорно-пишне…
Він, як господар йде в вишневий сад,
Гілки цілує, що у білім цвіті.
І курить свого діда самосад,
І квіти нюхає, що сонечком налиті.
Але проснулась – хатонька пуста,
Садок вже відродив - настала осінь,
Сама одна, неначе сирота,
Хоч пам’яті не втратила ще зовсім.
І заридала мати в тишині,
Портрет синочка до грудей горнула.
Цвіт вишні пригадала навесні,
Ридала довго, поки не заснула.
І знову, як туман нахлинув сон…
Дрова рубає син побіля хати,
А в небесах співає жайворон,
І снідати до хати просить мати.
Зникає сон і знову пустота,
Немає сина, пустка серед хати
І плаче мати, бо вона свята
І буде завжди сина виглядати.
болючий щем утрати, ой, болючий 
