А я кружляла Віхолою знову,
Тобі на скроні сипала сніги,
Поки свої забудеш береги,
В шаленстві танцю розпізнавши змову.
За вушком цілувала без упину,
Вустам солоний наливала піт,
Як це робила триста тисяч літ -
Собою прикривала твою спину.
Від стріл Амура? Ні, біди причастя.
У холод зігрівала, як могла,
Поки мене не вцілила стріла,
Даруючи п"янке пекуче щастя.
Злітала стрімко, Віхолою звали,
Коли то в холод кидала,то в жар.
Тебе шукала, як скарби корсар,
Жагою привороти виливала.
У спеку прохолодними дощами
Твій біль змивала, доторком руки
Я проганяла муки, і роки
Розтанули, розвіялись вітрами.
І знову, як колись, у сніжно-білім,
Нестримнім танці Віхола, поглянь,
Згадай, ким був колись і НИМ же стань,
Скоряючись пророчиці Сибіллі.
03.02.2016
Чудова лірика, Ліно!!! ...і знову - кружляла, цілувала, зігрівала, злітала, змивала, проганяла...
Не жінка, а вогонь з долонь!!! Браво!!! Я - в захваті!!!
Ліна Ланська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,дорога!
