Хто ми і де?.. Так ніби край неба, а ніби це просто порита війною земля.
І травою несе від чужинців у білих халатах.
Ніби пекло й немов лікарняна палата.
Не кажи, що я бачу якийсь інший світ, не тебе, моя вічносте, іржава немов чиясь страта.
Ніби фатум, а ніби секундна примара, я не бачу хитких, переплетених маревом слів,
Я не чую секунд, що кричали б мені про останок,
відчуваю як хтось виганяє чортів на палаючий ганок,
Я лечу, моя вірносте, не до тебе, на жаль, й не туди, куди змалку хотів.
