Народна мудрість гласить:"не знаєш норову - не стій біля коня".
Та буває, що стояти небезпечно і біля барана, і навіть біля корівчини.
Це сталося скоро по війні. Колгосп у якому працювала моя майбутня свекруха вирішив завести овець. Коли привезли першу партію, десь біля 30 голів,кошара для них ще не була готова, тому худобу помістили у сараї свекрухи,доручивши їй доглядати за вівцями. І хоча на трудодні тоді у колгоспі майже нічого не давали, мама погодилася, бо всеодно трудовий мінімум слід було виконувати.
Серед овець був баран, який бився. Маму він не чіпав, а іншим людям від нього діставалося. Одного разу, коли мама гнала овець до водопою,до неї підійшла сусідка тітка Марія. І хоча мама її попередила про небезпеку, тітка не встигла зреагувати і ватажок отари з розгону штовхнув жінку так, що та впала. Мама гукнула: "Не вставай!" Але тітка чи то не дочула, чи не зрозуміла, звелася на ноги і тут же отримала нового стусана. Довелося мамі її рятувати. Мама віждразу ж повідала про біду голову колгоспу і попрохала, щоб барана забрали. На це голова колгоспу, примруживши очі, єхидно сказав: "Ти диви!Баранчика злякалися...Тьху!" І пішов, а баран залишився. Через пару днів мама побачивши, що голова йде вулицею на роботу, вигнала з сараю овець і погнала до водопою. Баран, побачивши чоловіка, одразу ж кинувся в атаку, і за кілька секунд голова вже лежав на дорозі. Він розлютився, схопився на ноги і тут же отримав новий удар.Якимось дивом йому вдалося навколішках відступити до сараю, але тільки - но він почав підводитись, як дістав третього стусана, від якого влетів у сарай, і це врятувало його від четвертої атаки. Коли мама відігнала овець, голова чортихаючись вийшов з сараю, повернувся додому, привів себе в порядок і пішов на роботу лише тоді, коли мама загнала овець у сарай. Того ж дня він прислав комірника, двох помічників і підводу, і барана забрали. Так свекруха з допомогою барана провчила пихатого голову, а колгоспники дістали привід для жартів...