Ця пригода трапилася зі мною і моєю мамою. Коли я навчалася десь у 4
чи 5 класі, у нас була дуже красива корова, до того ж у неї було ще й дуже смачне молоко, але вона билася. Через це її не брали у череду, і нам з братом по черзі доводилося її пасти. Брата вона не чіпала, а мені діставалося, мабуть тому, що я дуже її боялася. Я брала довгу лозину і гнала її на пасовисько, не підходячи близько. Та все одно мене це не рятувало, і доводилося мені терпіти її стусани. Якось ми разом із мамою вели бурьонку із пасовиська. Вона вирвалася із маминих рук, підхопила мене на роги і понесла, вибрикуючи. Мама не на жарт злякалася, я теж завмерла від страху. На щастя ми вже були біля свого двору і голосно лаючи з нього вибіг наш собака Пірат. Корова зупинилася, а мама зняла мене з рогів. Я відбулася переляком, порваним одягом і подряпинами на животі. Другого разу, коли я гнала її на пасовиско, вона примудрилась придавити мене до землі, і врятувало мене лише те, що я потрапила між її роги. Визволив мене сусід. Тоді мама змушена була продати корівку, а згодом купити іншу, більш спокійну, яка залюбки ходила в череду.
А ще одна пригода трапилася з мамою на колгоспній фермі. Влітку мама працювала на польових роботах і була навіть ланковою, а восени їй дали групу корів, серед яких теж була забіяка. Попередити маму про це чи забули, чи не встигли. Першого ж дня мама подоїла корів і передала їх череднику без ніяких пригод. Чередник гнав їх до водопою, а потім на пасовисько. В обід на той час корів уже не доїли. А ввечері, коли рогаті поверталися, то більшість із них знали свої місця в загонах, і доярки їх легко прив"язували, чистили, доїли, а їжа для них уже лежала в яслах. Деякі ж пустунки полюбляли побродити по інших загонах,позаглядати і там у ясла, а то й побешкетувати. Тоді їх гукали по іменах: Зірко, Майко, Ромашко, Чорнушко,.. і більшість ішли на клич, а за деякими треба було йти. Саме до таких відносилася забіяка Тамілка. Мама її відшукала аж у крайньому загоні, взяла за роги і провела через усю ферму. Доярки, знаючи норов корови, злякалися і завмерли. Деякі з них схопили що було під руками: відро, ноші, вила,..і тихцем пішли назирці, готові до оборони. Тамілка ж спокійно пройшла разом із мамою на своє місце, і лише коли мама її прив"язала, полегшено зітхнувши, доярки розповіли їй, що через бридкий коров"ячий характер,її уже збиралися здати на м"ясо, та шкода було, адже Тамілка давала дуже жирне молоко.
Після цієї пригоди норов у Тамілки не змінився, але вона ніколи не била і маму, і мене. Я часто ходила на ферму допомагати мамі, навчилася доїти корівок, але до Тамілки не підходила. Якось я мала підмінити маму на фермі. Вона домовилася з доярками, що ті мені допоможуть, але до Тамілки ніхто не наважився підійти, довелось мені самій подоїти забіяку. І корівчина мене не підвела, спокійно стояла, допоки я її видоїла. Ці пригоди я часто згадую, а особливо тепер, коли приїжджаю у село, і бачу, як воно занепадає і бідніє, як трудяться в основному на своєму господарстві мої односельці...
Була на фермі корівчина, що цікавий мала хист, то ховалася за двері, то стрибала, як артист. Якщо хтось їй не подобавсь, діставав той стусана, проявляла крутий норов, як бешкетний сатана. А могла її приборкать, лиш доярочка одна, що й покормить її й здоє, й як дитину догляда. Ця доярка моя мама, помагала їй і я...
ID:
658835
Рубрика: Проза
дата надходження: 11.04.2016 14:00:54
© дата внесення змiн: 17.03.2018 19:32:59
автор: геометрія
Вкажіть причину вашої скарги
|
Це точно про характер. І у нас така корівка була, я й дотепер їх боюся. 
