22.06.2016* 8:50
Позавчора мені було особливо тяжко – Одинокість задавила своїми лабетами. І я не витримав: знайшов старі записи і вирішив обдзвонити близьких мені людей, щоб хоча би по телефону мати спілкування з людьми, з якими у мене завжди було порозуміння. Так, я порушив своє правило не дзвонити, бо вже не один раз чув, як мені з того боку слухавки казали, що дорогої для мене людини вже нема серед нас. Слабкість, слабкість від відчаю.
Слухавку взяла Зоя, дружина Тараса.
«Зоя?» - «Зоя.» - «Добрий день. Це Віктор. А що Тарас?» - «Тарас помер в лютому 2014.» - «Як?» - «Інсульт.» - Я машинально сказав: «Прийміть мої співчуття.» - і поклав слухавку.
Довго сидів мовчки. Потім із теліпанням серця набрав номер домашнього телефону Олега Герасименко і почув знайомий голос: «Слухаю, Віктор Матвійович!» - «Боже! Ти є! Пізнав мене!» - «А як же? Вибач, але ти мене покликав від порога – внизу стоїть машина. Чекає. Їду на 20 днів. Повернусь – зразу дзвоню. Не раніше. Ти зрозумів?» - «Так. Розумію куди їдеш!» - «Слава Богу: ти живий! Вибач: я побіг!»
Неймовірним зусиллям волі примусив себе не скиглити, завантажив себе малюванням зразу «на трьох майданчиках», але в голові бриніло: «Тарас! Тарас!» А увечері, коли дивився наступну серію «Гри престолів» із Шостого сезону, мене прихопило серце. Думав, що іду до Тараса. Дома я був один, бо молодший син поїхав на ніч до матері. Прийшлося ретельно самому швидко споживати різні ліки…
Оговтався.
Але вчора міг тільки малювати. Молодший син повернувся додому. Приїхав старший син із дружиною, була напрочуд відверта, спокійна, доброзичлива і конструктивна розмова і це повне порозуміння з дітьми немов окрилило мене, дало наснагу. І тепер можу спокійно міркувати.
Безумовно, є багато людей, які Тараса Шейко знали краще за мене.
Безумовно, вони можуть багато розказати про нього, різного і несподіваного. Безумовно, що я можу говорити про нього тільки в межах того, що знаю я.
Він був від народження езотериком, мав сильні Розширені Сенсорні здібності – ясновидіння та яснобачення, ментальний хіромант і дуже сильний Сенситив. Судячи з усього, його мама була теж «просунутою», бо він колись розказав мені, як коли був ще підлітком, то один раз стояв на кухні біля матері, чекав коли вона дасть йому їсти. Вона готувала їжу і весь час гірко хмикала. «Ти чого, мама? Щось трапилося?» - «Та баба Маня з Фросею біля другого парадного мої кісточки омивають. Не віриш? Іди – послухай!» І Тарас далі каже: «Я тихенько пробираюсь до другого парадного, стою за кутом і дійсно чую, як ці дві баби чихвостять мою маму!»
Він говорив: «Я можу багато розказати про людину. Для цього мені треба хоча би п'ятнадцять хвилин поспілкуватися з людиною Але! Май на увазі: не все можна розказувати людині, не все Дозволяється говорити, бо ти цим автоматично програмуєш людину. Але запам’ятай: зробив Діагностування і зразу все забувай! Бо інакше не витримаєш навантаження! Адже ти мимоволі кожний раз береш частинку тягаря людини на себе!»
Це він розказав мені Хто я є, Чому у мене таке життя і багато що розказав про те, що мене чекає. Але, як завжди, я не все сприймав серйозно, бо ніяк не міг прийняти, що я став особливим, що я «просунутий». І тому тільки заплативши велику ціну, я зрозумів його пораду. – «Ніколи не опирайся Силі, що має з тобою спілкування! Ти не розумієш чому саме тебе Обрали, бо мотивація цього лежить за межами твого розуміння. Але знай: не кожному Дається Місія, а якщо вона Дається, а ти її не виконуєш, то будеш Покараний! На Землі все робиться руками та розумом людини, але Вищі Сили рідка пояснюють чому це відбувається саме так, тому що Правда часто буває дуже жорстокою для людини. Мій батько до війни був наркомом і відповідав за евакуацію всієї України, коли почалася війна. Потім він загинув на війні. Я добре знаю який жах була ця війна. Але я знаю і те, що це була велика селекція Людства, селекція світосприйняття Людством Буття. Я завжди знав, що Радянський Союз приречений. І моя мама знала. Але хіба можна було про це говорити? Це тепер можна!»
«Тарас! Ти так вправно розповідаєш про різних діячів! Як це ти робиш?» = «Дивлюсь телевізор.» - «Але ти ж говорив, що для цього тобі треба спілкування з людиною.» -«Ет! Так! Але я ж дивлюсь їх як хіромант!» - «Та для цього треба ж бачити їх долоні!» - «І я бачу! Адже всі вони люблять махати перед екраном долонями!» І я зрозумів, що таке ментальний хіромант: погляд на долоню для нього є «включенням», а далі іде автоматичне Читання інформації!
«Зоя. Вона двічі до мене була одружена і її чоловіки померли.» - «Чорна вдова?» - «Не зовсім так, але приблизно хай буде так. Чому я про це? Ти вчора розказував про Тонкі Тіла людини, скільки та які у кого бувають і так далі. Голос мені Каже, щоб я тобі сказав, що ти правий. Так от, коли ми з нею зустрілися, то вона була в страшному стані. Я і запропонував їй жити разом. «Тільки ніякого інтиму! Я хочу, щоб ти жив!» - сказала вона. Добре. Так і живемо: у неї своя кімната у мене – своя, а все інше – спільне. Запам’ятай: людина не повинна жити сама!» - «Мені кажуть, що Людина це є Чоловік плюс Жінка.»! – «Так воно і є. Прожили ми так разом 7 років, коли вона сказала, що хоче, щоб ми офіційно оформили свої стосунки. Добре. А напередодні того, як іти на реєстрацію, вона прибігає до мене і каже, що просить пробачення у мне. З’ясовується, що вона взяла мою фотокартку і пішла до гадалки з’ясувати яке життя її чекає зі мною. Гадалка глянула на фотокартку і закричала, що такої людини на цьому світі не існує. Зоя сказала: «Як так? Я п'ятнадцять хвилин як з ним розсталася!» Гадалка закричала, що вона не знає з ким саме спілкувалася Зоя і вигнала її. А я – каже Тарас – розсміявся і сказав: «Зоя! Гадалка бачить Астральне Тіло, а його у мене немає, але є інші, вищі Тіла! Тому для неї я не існую.» Отже, Віктор, твоя інформація про суть та порядок Тонких Тіл у людини підтверджую, а по-друге: кажи всім, що до гадалок ходити неймовірно небезпечно. Якщо гадалка сильніша за людину, то може «поставити палець» на долі людини, не відаючи, що таким чином калічить людину. А якщо людина сильніша за гадалку, то – сам розумієш.»
Скільки історій я можу розказати про Тараса Шейко! Для мене він був одноразово ментором, опонентом, однодумцем і гарним товаришем, який ніколи, ні при яких обставинах не втрачав доброзичливість.
Очі в очі з ним ми бачилися дуже давно – більше ніж 10 років назад, коли моя дружина остаточно пішла із сім’ї, оформила розлучення, а я рік, як завжди, не давав згоду, і щезла за межі України. Зустрілися ми з ним у знаменитому тоді кафе «Зустріч» на розі Прорізної та Пушкінської. Тарас мене здивував тим, що вже чекав мене в кафе, адже раніше завжди було навпаки, і що на столі стола пляшка червоного натурального вина, бо Тарас тоді негативно відносився до алкоголю. «Голос сказав мені, що нам треба буде випити!»
Слухав мене мовчки, але по його очам я бачив, що одноразово слухає і свій Голос, бо в розмові він свої очі весь час відводив у бік – я сам так автоматично роблю, коли трапляється говорити із Голосом при інших людях. Потім він сказав: «Ну, що ж. Прикро, що так сталося. Не витримала іспиту Спокусою! Забуть! Бог її розсудить. А тобі треба думати як синів виховувати, адже будеш це робити повністю сам і довго! Чим скоріше це зрозумієш, тим краще! Але є і твоя провина в тому що сталося – це тобі жорстоке Покарання. Знаєш за що?» - «Місія.» - «Місія. Витримати її, не зійти з розуму, зрозуміти свою роль в Житті тут і зараз – все це неймовірно тяжко. Але тебе не просто так Обрали! А ти схибив.» - «Але, Тарас! Хто я і хто Європа!» - «Облиш! Не ти перший і не ти останній! І всім завжди було тяжко. І буде. Тим більше, що тепер можна не писати катрени! Все! Зроби висновок і постарайся нести Тягар! Інакше будуть і далі Покарання! Ти хочеш, щоб твої сини стали повними сиротами? Не хочеш. Отож. То давай вип’ємо, тільки я піду заберу каву, бо вже готова.»
Потім ми з ним тільки розмовляли по телефону. Дзвонив завжди я, але розмови були довгими – по 30-40 хвилин. Тарас вмів довго, ясно і зрозуміло говорити про найскладніші речі, а я упивався щастям мати спілкування з ним.
В лютому 2014, коли помер Тарас, я тільки вийшов із кризи і ще не знав, що мене чекає на початку квітня перший інфаркт – Покарання продовжувалося, бо я часто не міг нести Тягар.
До мене доходили плітки, що Тарас почав пити і я тепер розумію, що всі камінці, які за своє життя назбирав Тарас-мольфар при спілкуванні з тисячами людей, задавили його. І він не витримав. Почав шукати розраду в чарці. Скільки подібних до нього не витримували Тягар – хтось ставав релігійним фанатиком чи навіженим, хтось йшов в Чорні Сили, хтось чудом виходив із трьох стадій Хвороби Екстрасенсу і ставав ніким, а хтось шукав розраду в алкоголі. На жаль, для дійсно сильних «просунутих» це є звичне явище, але це вже окрема і велика розмова. Тарас явно мав гіпертонію, а алкоголь при ній – головний виконавець інсульту. Так саме і мій брат отримав його. Не вміємо ми ще берегти себе…
Я схиляю в пошані голову перед пам’яттю про Тараса Григоровича Шейко і вдячний Вищим Силам за те, що я мав честь бути товаришем з такою Незвичною людиною. Але біль втрати від цього не щезає!
Нехай наступне втілення Душі Тараса буде щасливішим за це!
ID:
673887
Рубрика: Проза
дата надходження: 22.06.2016 21:27:32
© дата внесення змiн: 22.06.2016 22:40:19
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
З розповіді видно, що це була неординарна особистість, яка мала за плечима величезний багаж знань і мудрості... Вам справді пощастило, що Ваші з ним стежки перетнулися і Ви стільки почерпнули від Тараса. Світла йому пам'ять... 
Втрачати друзів боляче, але, на жаль, це неминучість... 
