Правда що колись проросла в душі
І буяла, квітла і лагідно плакала,
Не потрібна більше навіть мені,
Бо суспільством надовго втрачена.
Що ж тій правді бракує тепер?
І кому вона нині віддана -
Тому хто мов вихор пер
Чи тому кому більше потрібна?
З ким вона проживає дні?
І з якими оманами бореться,
Чи ж не забракне їй слів,
Коли прийде час і її слово зрониться.
Чи навіки все ж утрачена,
Без можливостей помиритися!
Ми образили її різними значеннями
А вона лиш одна і безлика.
