Яке ж високе теє небо над Україною пливе,
Яка ж та доля в України, де кожен марить про своє.
Де ж та любов, де милосердя, щоб ближнього свого простить,
Як брата рідного обняти, а не зневажити, не вбить.
Під небом божим всім є місце, але не спільні хоругви,
І думки спільної немає, тому радіють вороги.
Сумує, плаче Україна, що власні діти, мов чужі,
Замість поваги та братерства гризуться гірше, ніж вовки!..
Допоки ж розбрат і зневага нас буде нищити і злити,
Коли ж верне козацька слава, де гідність є і вмерти, й жити,
Коли вже в славній Україні спільно дійдемо до пуття,
Щоб в злагоді, любові мирі знайти свій шлях у майбуття…
У кожного своя є мати, а Батько для усіх один,
Він всіх нас різних ніжно любить і на хресті довів це Син,
Тож треба всім нам згуртуватись, ідею нації знайти,
До Бога в серці дослухатись, до світлої мети іти.
Яке ж високе теє небо над Україною пливе,
Най доля буде в України, де спільне стане, як своє.
Хай переможе милосердя, любов все стерпить, все простить,
А ми обіймемось, як браття - Бог заповів усіх любить!
Дуже приємно бачити дружній візит, Світлано. Щиро вдячний за Вашу увагу! 
