Я чекав твого приходу у своє серце днями й ночами
І молив Бога про сон що не брався мене у той час.
Будував міст між давно стертими і забутими світам,
Котрий не потрібний був певне ніколи нікому із нас.
Ти минала мене вибираючи іншого своїм поглядом
І вбивала мене наповал підступним шепотом.
Я не знаю до нині хто ти: реальність чи може фантом?
Була ніжною з іншим а зі мною деспотом.
Ти зривала з мене маску зі шкірою залишаючи рани
І не думала, що я відкривався тобі до кінця!
Ніч змивала з лиця мого кров і ховала усе в тумани,
Воскрешаючи те, що ховалось у глибині серця.
Ти не була зі мною ані щирою ані вірною ані чесною...
Мов розпусниця із Апокаліпсису хтивість твоя
Поламала любов, що була у середині скрита завісою.
А пішовши стерла назавжди своє звідти ім’я...
))))) як ви вгадали))ну майже принаймні... було і таке. на жаль, наше життя складається не лише з білих клавіш... і розчарування це частина реальності.дякую за комент.