Пантоміма
(Сонет)
Я, живучи в Радянському Союзі,
не міг відкрити того, що в душі.
Не тільки щоб знайомим, навіть друзям
казав не все, не всі читав вірші.
Тим більше знатним людям, товстопузим,
статечним, недоступним, як паші,
як з тим, що насінини з ними лузав
чи просто спочивав на спориші.
Ще прийшлий з автоматом лютий німець
відчути дав, що все ж я українець,
а росіянин дужче підкріпив.
У школі, як історію учив,
чуття синівське зріло, як нарив,
що пхають мій народ у пантоміму.
––––––
