Тут молоко туману розлилося,
Приховуючи огріхи пейзажу,
Схилили верби поріділі коси,
В пустинність річкового пляжу.
Все сплуталось, що є, і що здається,
В тумані тоне берег неслухняний,
Стихає біль натомленого серця,
У молоці бездонноі омани.
Пливуть човни осінніх днів останніх,
Стираючи із спогадів деталі,
Ховають час вечірній, і світанки,
І треба не згубитись в тій печалі,
Що запопадливо підсовує надзим'я,
Туманом запаковану в дарунок,
Та я ведусь на те фальшиве ім'я,
Туман вдихаю, як отруйний трунок...
