Розплакалась осінь тужливим прощальним дощем,
Останні листки спересердя стрясаючи долу:
Хай вид голизни викликає сум’яття і щем,
І хай пошкодують невдячні про осінь чудову!
Але істеричну сестру зупинила зима,
Накинула хутро пухнасте на скривджене гілля,
Усі діаманти свої віддала задарма,
Прикрасивши світ і прибравшись, немов до весілля.
Зима – наймудріша, вона ж бо і смерть, і життя.
Здається, в холодній задумі усе ціпеніє,
Насправді ж, зима – це морозу і жару злиття,
Кінець і початок, і прокид нової надії.
На зміну зимі неодмінно весна прилетить,
А рано чи пізно – невже це насправді важливо?
Достойно піти – теж мистецтво. Цінуй кожну мить,
Вона неповторна! І житимеш довго й щасливо!
На ранок тепло повернулось – і щезла зима.
Вітрисько-бешкетник підступно оголює віти,
Нема килимів, кришталю, діамантів катма…
А ті, хто був проти зими, знов не хочуть радіти…
