Хіба ж ми відали та знали,
Що будуть нами панувати.
Оті невігласи пихаті
Та об’їдати нас у хаті.
Оті зажери, все їм мало
Та тягнуть руки до хлібів
Там пузо до носів дістало
Та рохче вже немов у хлів.
Отих чотириста з «полтіной»
Зажер, облуд, та спадкоємців.
Що мов карась у доній тіні
Гребуть усе, що там знайдеться.
Розтягли ліс, пашу, та воду
Та під замок, у льох, у скриню
Панує в думці в них природа
Така я є, як у скотині.
Та ще пишається, бо вила
Їм у подобі, та ще пнеться.
Але, вже й відьми й ті завили
Та тягнуть мітли де прийдеться.
Повимітати блуд цей лютий,
Бо вже ж несили вже й нечистій
Дивитись, як грабує погань
Дома та села та ще й місто.
Роздерли волю на шматки.
Замили кровію свій слід.
А я пишу оці рядки…
Для тих хто болем не осліп.
