Обійми ковдри нагадують втрачене літо
Поцілунки подушки щось на зразок побачення
Я хотіла серйозно тебе у пітьмі зустріти
Та це більше ніколи не матиме жодного значення
Уявляєш любов таки гине. Їй вічність не відміряла часу
І це новоріччя поставило жирну крапку
Ти не любив то ж чому не зрозуміла одразу
А тепер я іду й залишаю вірші на згадку
Я ступатиму тихо. Хтось таки неодмінно почує
Як плакала тиша і як частенько замовкав шум
Хтось таки неодмінно мене відчує
І вирве з полону суму і таких же страждальних дум
