ПРО СТІЛЬСЬКЕ
В районі Миколаєва є Стільське –
Село таке, що в області, у Львівській.
За ним ріка Колодниця та луки,
І пагорби, покриті лісом-буком.
Колись життя тут гейзерами билось.
Велике стольне місто знаходилось.
В дохристиянський час хорвати білі
Жили тут, де горби закам’янілі.
Могло їх навіть сорок тисяч жити.
Їх вороги хотіли захопити,
В оточення взяли, ті не здалися.
Тож вороги до хитрощів взялися:
Одні сховались в тінь де буки й липи,
А інші взяли в руки смолоскипи,
Пішли удаль.
- Нарешті відступили!
Хорвати вмить ворота відчинили.
Та, вороги, що в засідці ховались,
До міста з смолоскипами урвались.
Вогні пустили. Місто у пожарі -
На площі в двісті й п’ятдесят гектарів.
Хорвати, що живими залишились,
Пішли, в долині річки поселились.
І звели Стільське (знають це в Європі!)
На честь отого, що згоріло в попіл.
Це було ще в десятому столітті,
Як скрізь рослинний світ у розмаїтті
Буяв, а по річко́вому руслі
До Стільського ходили кораблі.
Як Київ площу мав до десять га,
Тут вже дорога була з вапняка.
Досліджували місце це, вивчали.
Про підземелля висновку не склали.
Згорнули всю дослідницьку роботу.
Колись, можливо, знатимем достоту,
Як там і що, чи є в глибинах місто,
Наповнимо усі пустоти змістом.
Бо це наша історія, минуле.
Язичество у наших генах було.
І предки наші – то не дике плем’я.
Любили честь, хоч жили в інше время.
Потрібно нам свій рідний край вивчати.
Про те, ким були і що було, знати.
