Ти крила попалив. Та я літаю.
Та я ще вмію більше, ніж колись!
Спинися. І спитай, чи я чекаю.
Чи Янголом, а чи дощем озвись.
Ти крила розламав. А я сплітала.
Я майструвала інші як могла.
Кинув в вогонь. Душею я дістала.
І опіки... Дивись!Я ще мала .
Ти крила потоптав. Я цілувала
Всю твою душу. Як інакше жить?!
Я із мостів весь попіл вигрібала.
А ти... І попіл кинувся палить.
Скажи :невже тобі так й не болить?..
А десь стояли
Пусті вокзали.
Що поцілунків
І не пізнали.
А десь стояли
Без тебе зорі.
І загортались
В самотність й море.
Мені б навчитись
Без тебе жити.
Його любити...
І не просити
Самого Бога
Тебе тримати.
І... Не кохати...
І не чекати.
Не виглядати
Тебе до ранку.
Розлити каву.
І філіжанку
Подати в небо.
Зібрати щастя.
Забути ночі,
Де сни не сняться
Лише про тебе.
Самотність гола
Стоїть під небом
Стара і квола.
Я двері, вікна
Позачиняла.
Я ціле небо
В обійми взяла.
Милуйся, тішся.
Таких кидАють?
Так... Забувають...
І відпускають...
Я хочу століття, в якому ми разом.
Я хочу наш Всесвіт на двох. Та і тільки.
Я хочу наш дім із лілеями, садом.
І щастя, й кохання, й цілунків ось стільки!
Інакше навіщо мені всі перлини,
Всі зорі без тебе, дощі і всі хмари?
Повітря з тобою вдихать щохвилини.
Бо то є і диво! Бо то справжні чари!
