Ти казав мені, що відсутні печалі,
Що відсутній між нами також сірий сум,
Що є сильні крила у нас за плечима,
Що полинимо разом у вир наших дум,
Які рясно засіяли гірські плаї
Квітами щастя, там є і квітка ромен,
Адже саме так нам сплітає звичаї
Доля, що після падіння встала з колін.
Ти казав мені, згубно блимали очі,
Як здається, що нам чути трель солов’я,
Як тремтять від щастя наші літні ночі…
А тепер, бач, я плачу/сумую одна.
Сумні згадки тепер в мені верховодять,
Бо торує красу духмяну їх легіт,
Коли вони смерек верхівками ходять,
То я бачу тебе, і ти – ґречний легень.
04.07.2017
К.
