Кожний із нас , герой , тієї чи іншої повісті .
Закоханий , світлий , найдійний , прозорий , але має душевну проблему .
І чи це принцип , ознака буття? Чи це просто як знак підсвідомості ?
Я ліричний герой своєї драми , а в ній тільки-ось випадковості .
Так де ми?
... Невже розквіт той яскравий світ ,
Коли відчуваєш стан ефорії ,
Так хочеш віддати комусь своїх літ ,
І ти готовий на це , не жалієш ?
Коли хочеш комусь віддати серце ,
Або ж дати ключ від своєї душі ,
Впустити в пітьму і відкрити всі дверці ,
Коли просто хочеш писати вірші ?
Так хочеться щиро невпнинно кохати ,
Дарити посмішку , і сяйво в душі ,
Так хочу на вушко техенько шептати ,
Наскільки , потрібна вона мені .
Так хочеться чути її ритми серця ,
Так хочеться пристрасті трохи в житті ,
Щоб вискоко так , над землею , здіймемся ,
Щоб били вулкани у цій тишині !
Так хочу побачити її милі очі :
Веселі , спокійні , тендітні та чисті ,
Малі та порочні , співочі , дівочі ,
Кришталики неба , дивовижне намисто .
Так хочу кохати . Лиш щастя немати ,
Прокляття -моєї душі покарання ,
Так я буду копати , на дно все скидати ,
Проте я бачив ! Я хочу ! Я вірю в кохання !
ID:
744669
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 04.08.2017 04:15:38
© дата внесення змiн: 04.08.2017 04:15:38
автор: Garry_Dexter
Вкажіть причину вашої скарги
|
