Наповнююсь тремтінням, наче от-от маю осідлати теплі вітри і полетіти. Найлегший подих вітру зіб*є мене, підніме високо-високо і понесе на своїх плечах.
Але навколо тихо, навіть риби не б*ють хвостами, не сідають на гілку бджоли, навіть сонце світить ласкаво в передчутті внутрішньої втрати.
А я тремчу і думаю. Думаю про свою важливість. Що можу зробити? Що маю зробити? І що хочу зробити? І чи ці роботи збігаються? Чи вони не суперечливі?
Ні, кажу собі, не думай про це сьогодні.
Але не перестаю тремтіти, думати, не перестаю бути.
