Осіннє золото
Розтали зорі сніжинками в теплі
того багаття, що сяє десь далеко
і плаче ранок, ллє сльози у імлі,
а сонце солодко ще спить, немов лелека.
Пронизить вітер студеністю руки
тендітні віти, розкішні як ніколи,
в танку посиплються яскравістю думки
додолу листям, що падає навколо.
Осіннє золото палає полум’ям
краси небесної, що на землі.
Хоч досить холодно, та ніжусь маренням,
мов бачу золотом всі спогади незлі.
Візьму в долоню палаючий листок
в руці з собою понесу, немов прикрасу,
в якій є милість, як радості ковток,
що подарує для щастя більше часу.
Цвіту душею, як дивлюся на світ,
якого казкою зробила щедра осінь.
Лише журба туманом шле мені привіт
від журавлів, яким тепер не радо зовсім.
Осіннє золото зігріє почуття
коли ще не прийшла в життя любов,
а жар від вогнища посіє майбуття
в уяві мріями, що збудять кров.
Віктор Цвіт 18.10.17
