Осінній вечір, шелест листя,
Блукаю вулицями міста.
Безліч думок, тіні людей,
А я у пошуку твоїх очей...
Сумну мелодію заграла скрипка,
Чіпляють ноти серця струни.
І та колюча, жовта квітка,
Мабуть в ту ніч хтось кинув руни.
Там, де палав вогонь,
зненацька снігом замело.
Зникло тепло твоїх долонь,
І сьогодення в небуття вмить відійшло.
Чи то це долі лихий жарт?
Чи так судилося, пророкували?
Тебе зустрівши, думала, що фарт.
Та щастя свого ми не цінували! (с)
