Ти ходиш шукаєш його серед квітів,
Що колись загубила весною в саду.
Ти навіть буваєш зимою і в літі,
Бо хочеш згадати й себе молоду.
А роки летять, як і води рікою,
І вас віддаляють щораз в далечінь.
Можливо не буде він більше з тобою,
А тільки в душі мигне, наче тінь.
Я знаю, згадаєш його й на світанку,
Як вийдеш послухати спів солов"я,
Або як постоїш не раз і а ганку,
Аж поки не зійде вечірня зоря.
Ще може почуєш і голос здалека,
Й пізнаєш мотив, що колись він співав,
Коли йшов до тебе, мов сірий лелека,
І не раз, і не два у садочку чекав.
То постій, не спіши, чуєш вітер колише
Буйні віти весняні, що в твоїм саду,
А листя шепоче, неначе щось пише, -
Тобі хай здається, він каже - прийду.
Не сердься, подруго, що ви не є разом,
Що долі розвели вас в різні кінці,
Бо серцю не скажеш кохатись наказом,
Й душі не нав"яжеш любові в житті.
Якщо ваша доля у парі двом жити
Й ходити в любові по рідній землі,
То він повернеться і буде любити
І вірним до смерті буде все тобі.
