Півень Кок будив старанно
Господиню свою Ганну.
Зранку голосно в двірку
Лив своє «кукуріку».
Прокидались пес і кіт,
Ластівки ішли в політ,
Кури квокали щосили,
«Му!» - корівки голосили,
«Ме!» - кидало козенятко,
Цап вставав, робив зарядку.
Пані Ганна прокидалась,
З ліжка швидко підіймалась.
Чай пила з медком акацій
Й прудко бралася до праці.
***
Та зазнався якось Кок,
Свій почухав черепок
І сказав ґаздині люто:
«Покладіть тверду валюту
В банку на моє ім’я,
Коли хочете, щоб я
Підіймався на світанку,
Горло дер своє щоранку.
Пані Ганна леметує:
- Я ж тебе зерном годую
І тримаю в теплій стайні.
Вітаміни даю файні!
- Гроші! Ось моя умова.
Хочу з’їздити до Львова,
У Парижі побувати,
На морях позасмагати,
Радістю наповнить дні,
Ваш курник набрид мені.
- Але досі ти мовчав,
Тому тішився, що мав.
- Бачив по ТБ у літі,
Інше є життя у світі.
Вимагаю я платні
Грішми. Чуєте? А ні,
То не буду вам служити.
В іншім місці буду жити.
- Бачу, злу вдягнув ти маску.
Дяка це така за ласку?
- Вранці спатиму, як сич, я, -
Мовив й бабу – дзьоб в обличчя!
Добре, що не клюнув в око.
Ухопила баба Кока.
Фартухом зв’язала крила
І таке проговорила:
- Кров пустив своїй ґаздині?!
Знай, у юшці будеш нині!
Телефон придбаю я.
Збудить він мене щодня.