Дивні життєві парадигми!
Суттєво зменшую біль,
Й відразу на душу лягають стигми,
Й надто тривожним робиться хміль.
Ретельно у скронях натовп,
Тяжких проходить дум,
Ретельно ранить матом
Й підштовхує до мене сум.
А я і радий брати!
Вже й звик до нього так,
Що як приходить радість
Враз відчуваю страх...
Допоки вітер ранить, допоки душу рве,
Той сум мене поганить і від життя веде,
Таких як я, не мало - їх помічаю скрізь
Ми не лишаєм храми, свої пекучих сліз...
