Земля Чернігівська ураз заголосила:
Пішов у вічність вірний син її...
О. як вона любила свого сина!
А він віддав їй всі роки свої!
Його у серпні мати народила,
Подарувавши долю непросту,
А та по тюрмах, засланнях водила,
Та мав Лук’яненко свою мету святу.
Нагадував він швидше в клітці птаха,
А птахові без волі не змогти,
Кращі роки життя поклав на плаху,
Колючі розірвав таки дроти
Й імперію зумів перемогти.
Прощається сьогодні Україна
З великим сином отчої землі.
Ніколи не ставав він на коліна
І нам боротись до кінця велів!
Прощається й земля з борцем за волю
І п’є гірку настояну печаль,
Та вже не буде вороття сваволі,
Хоч важче стане без його плеча,
8.07.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
