Зима, як тільки прийшла на землю, працювала, втоми не знала. Мороз будила, в груди землю одягала, водойми льодом покривала, луги, ліси, поля, степи, двори та вулиці – снігом. Дітвора тішилась! На санках, сноубордах, лижах із гірок спускалась, на ковзанах по замерзлих річках, озерах та ставках ковзалась. У сніжки грала, баб снігових ліпила. Зиму хвалила. І дорослим радість діва ця принесла. Снігом білим блискучим зачаровувала їхні серця. Тільки прибиральникам роботи додавала, мусили вони сніг, який вона скидала, весь час змітати із тротуарів і доріг. Якось один із них – пан Степан, не на жарт розізлився на Зиму. Чи встав не з тієї ноги у той день, чи справді стомився від роботи, чи якась причина, невідомо. Змітав він сніг із тротуару від п’ятої години ранку до дев’ятої – команду таку дав йому його керівник, снігу багато нападало за ніч, а коли закінчив прибирати той кавалок, за яким доглядав, то сів на лаву і сказав: «Яка ж паскудна ця зима! Сніг сипле і сипле. Мороз посилає. Руки мої ослабли, пальці замерзли, щоки заніміли. Скоріше б уже вона вступилася з нашого міста, з України!» Ворона, яка сиділа на дереві і чула слова пана Степана, підлетіла до нього, сіла на доріжку перед прибиральником і мовила: «А ти скажи зимі таке: «чарики-барики, чарики-чон, ти нам, зимо, не мила, іди у сон», і вона засне». Усміхнувся прибиральник, не повірив він, звісно, , що слова, які промовила ворона, мають силу, але вимовив їх. І тут, о, диво! Сніг на очах почав топитися, надворі потепліло.
- Дай хлібця шматок за мою пораду! – мовила чорна пташка.
Чоловік витягнув з наплічника, який мав при собі, дві канапки, одну сам з’їв, одну вороні віддав. З’їла вона все до грама, подякувала панові Степану і полетіла собі.
Добігав до фінішу місяць грудень. А надворі – ні морозу, ні снігу, лише вітер гуляє, дощ б’є у бубон, калюжі ритмічно на тротуарах гойдаються, а болото співає своїм гнилим голосом пісню «Зимо, па-па». Та роботи таки менше у прибиральника пана Степана. Тож він не журиться.
За три дні до Нового року – в неділю, до пана Степана та його жінки Олесі прийшла дочка Галина. І онуків – Тимка й Ростика, привела дідові з бабою. Пообідали разом на кухні, а тоді діти почали жалі виливати діду, говорити про те, що зима цьогоріч ніяка – морозу, снігу немає, а вони ж хотіли на сноубордах покататись, у сніжки погратись, сніговика зліпити. «Та й яке свято Нового року без снігу?» - журно додала дочка.
Задумався пан Степан. Соромно йому враз стало за те, що він словами ворони чари зимі послав, до сну її вклав. «Цікаво, чи можна, ці чари забрати, відкликати слова, які промовив?» - став мислити.
У понеділок пішов на роботу. Підмів тротуар. А тоді сів на ту ж лаву, що й тоді, коли ворону стрів. Витягнув бутерброд із наплічника, поклав на долоню, почав промовляти: «Вороно, пташко, підлети, хлібчик з моєї руки візьми». Пташка не забарилася, з’явилася, підлетіла, хлібець взяла. Хотіла вже відлітати, а пан Степан каже їй: «Зачекай! Не поспішай!. Хочу з тобою поговорити». «Знову щось не так?» «Здогадалась! Так! Мені знову не так! Хочу, щоб зима прокинулась і взялася до роботи». «Не будеш жалкувати за цим?» «Ні. Зима потрібна людям, землі». «Ну, тоді кажи: «Старі чари-бари, у ріг я вас гну. Пробуджуйся, зимо, зі сну». Пан Степан промовив це, й надворі враз похолодало. Хмарки збилися в купи, й під вечір із них посипався сніг.
Дід Степан задзвонив онукам. «Ну, що, завтра підете кататися на своїх сноубордах? – спитав. «Так! - відповіли радісно. – А на Новий рік в гори з татком і мамою поїдемо, до другого дідуся – Максима. З гірок спускатимемось там, якщо сніг ще лежатиме!» «Лежатиме. Зима взялася до роботи. Витягнули ми її вранці з вороном у парі зі сну». «Ну, й жартівник ти, діду Степане!» «Може, й так. Але зрозумів і до тебе хочу донести таке: кожен має робити те, що йому призначено, добре, без нарікань і з радістю. Я – прибирати вулиці, бабуся – варити вдома борщ і обслуговувати клієнтів у магазині, ви – вчитися у школі, мама – вчити таких, як ви, а зима – мороз тримати, сніг пускати». «Згідні, дідусю! Гарного тобі і бабусі дня!» «І вам гарного! Тримаймося!»
ID:
1014247
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші для дітей
дата надходження: 28.05.2024 11:49:25
© дата внесення змiн: 19.06.2024 13:47:25
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
. Прямо як в Пушкіна: "Мороз и солнце..."
Ще має бути про весну. 
