Почуття неможливо укласти в слова.
Ці слова, що на дотик немов кропива.
З неї шати – незграбні, а страви – пісні,
Як для співу чуттів – монодичні пісні.
А бажання прозоріше всіх пелюсток –
Діамант, огранений фацетів зо сто.
Я дивлюся у нього, немов у монокль,
Огортаю сатином свого кімоно...
Як із гейшою буде, не буде ні з ким!
Лиш у неї зап’ястки – прозорі пастки
Обрамляють у вічність розбурханий плин –
Білим золотом обід у чорних перлин.
Я тобі наспіваю казковий сюжет,
Де начало начал, наче твір Фаберже.
Де ти граєш любов, як ніколи не грав,
Де саке кольорує настоянка трав
І цілунками тане тілесне парфе,
Зустрічаються сни у симфонії сфер,
Мелодійно бринить порцеляновий стан…
А потому до тями вертає євшан.
Відчуваю, як ти відчуваєш мене.
Зупини швидше мить і вона не мине!
Там, де слово не зійде, бо надто просте, –
Поліфонія подихів вмить проросте.
В синергії натхнення зі скелі урвись!
Хай здійме наша музика серце увись –
Не кохання, а вирок зіграємо. Твій
Ауфтакт я впіймаю у помаху вій ~
03.03.2018
Майстерно! 
