Ось і знову ця крадена мить
Наші душі теплом обгортає.
Ніби в серці весною бринить,
І щемливо щось скрипкою грає.
Наша зустріч коротка, скупа
На прояви емоцій та ласки.
Так і лишиться мрія моя
Десь у виміру вигадки, казки.
Тільки й радості маю в житті
Тебе бачити, голос твій чути…
І це – все! А про втіхи прості
Мені треба назавжди забути!
Не для мене ця квітка цвіте,
Не для мене цей сад плодоносить
На суцвіття дарів, золоте
Твої крила мене не запросять…
То чому ж тоді прагну, щодня,
Хоч би цього твого милосердя?
Бо без нього не зможу ні дня,
Бо без тебе душа ця замерзне.
Жінко мила! Страждання моє!
Моє щастя скалічене й муко!
Чим віддячить за серце твоє,
За добро і терпіння, подруго?!
Тобі важко з такими, як я.
Ти для всіх як той ангел із неба.
А у тебе – ще й власна сім’я,
І за себе саму дбати треба.
А що я із коханням своїм?
Так… докучливий, липкий поетик,
Що під дією стріл, що з під вій,
Заходився писати куплети
І не більше… Та Богу за це
Гімн подяки співати я мушу,
Бо я бачу кохане лице,
Відчуваю пресвітлую душу.
14/02/2015 ---23.03.2019
