той час ,що їм відпущено на двох
шумить верба, або сумує вишня
по хвилі забувається колишнє
і вже за обрієм ховається журба
летять вони – не білі журавлі
а тихі дні … та хто ж їх ,смертні, бачить?
коли дощі ідуть , і око вже незряче--
хіба що струмені у синьому вікні
та крутить колесо—готуються до жнив
дарма що Сонце застують хмарини
їм час вкоротиться до ліпшої години,
якщо хоть хтось із них по-справжньому любив
ніщо скорбота, злидні, біль ---ніщо
хіба їх пам’ять тримає убога
життя є шлях – одвічная дорога
де всім Любов, як той маяк горить
