Сьогодні стежкою спішу в село дитинства.
Воно лежить на схилі.Все в садах.
На край села іду.Знайшли де спокій рідні.
І де лелеки звили гнізда на стовбах.
Немов на варті білокрилі,на сторожі.
Аби ніхто не турбував заснувші душі.
Що пережили голод,війни,лиха.
Тепер лежать собі у спокої,у тиші.
Ви пам"ятаєте мене ще молодою.
Сьогодні я прийшла вже з сивою косою.
Багато пережила,лих зазнала.Та ще жива.
Хоч думала-вмирала.
Розкажу біль душі і стане легше.
Ви-мудрі.Не осудити мене.
У тих світах де ви немає горя.
Я скоро буду з вами.Біль мине.
Сьогодні рідні всі приїдуть і прийдуть.
До тих,кого в житті завжди любили.
І з сумом в серці квіти покладуть.
На рідні,дорогі свої могили.
Поховані тут діти і старі.
Батьки чиїсь,брати і сестри,друзі.
Ще зовсім молоді і вже в роках.
Стискається від болю серце в тузі.
Ось зовсім молодий солдат-десантник.
Під Ілловайськом тим страшним загинув.
Він полетів лелекою у небо.
Батьків,кохану на землі покинув.
Я багатьох похованих не знаю.
Поїхала ще з юності з села.
Але сусідів,друзів я зустріла.
Яким під сонцем частки вже нема.
Правий пророк.Усе в житті минає.
Мов мить одна життя все пролітає.
Мов спалах блискавки.Ти був.Тебе немає.
Мов свічка на вікні,що догоряє.
Та ви щасливіші за нас.Бо перейшли
кордони ті,що нас іще чекають.
Та вірю я зустрінемось всі ми
у тих світах,що вічність обіцяють.
Зелені трави стеляться під ноги.
Травинка кожна-це чиясь душа.
Лелека в небі синім.Є надія.
Не обірветься ниточка життя.
