іронічна поема
Знову крутить вертеп смарагдовий
Старе місто - обійстя обіймів туристів.
Споглядають, як діє закон вибірково
З щемом, чемно очікуючи користі
Городяни з несамовитим терпінням.
Смуток мов би туманом пройняв
Душі мешканців, їх діточок, що в куточок
Забились... отих квіточок на узбіччі
Синів та дочок, що зростають, щоб кельнером стати.
Бач, батьків щонайменші є статки!
Отже доля у них не проста.
Кнур заїзджий, що у світлиці твоїй напердів
Та й нажерся у ресторанах
Тиче гроші навколо рабів чи то смердів.
До костьолу ступає ходою тирана
Та навколишніх краль роздивляється ззаду чи спереду.
Із долонь у стигматах Христа наречену
Вириває поготів хоч здригається небо від громів.
То ж неписаний звичай місцевий - до чорта!
Старий гіпсовий лев у пивниці, як прадід у склепі німів.
То ж стояла навколішках у Христа - мов зачеркнута.
Та кобіта пручається нині у позах кручених!
Янголятком покинута на поталу.
Хіба долі тієї батьки сподівалися змалу?
Тож молила у Бога про кращую долю.
Та й одягне метелика крильця прозорі.
Натовче з усіх боків, оближе крізь зорі
Ситий кнур як льодяника - та й за поріг!
Обіцянок-цяцянок залишить дівиці на рік.
Буде трохи чекати - доки з новим зіткнеться
Позаіншим ще з гіршим тираном зіпхнеться.
То ж коханець під Мюнхеном дудлив "Баварське"
Насідав на сосиски, ковбаски
Та все думав та й думав про українку
Про її заповітную скриньку
Що дорожче скарбів, як рожева троянда!
До дружини-німкені приходив під ранок
Лиш про матчі чергові базікав
Під хмельком кукурікав, кувікав та гикав
Позіхав, падав з ніг. Син на вухо - "Sieg heil!!!"
Пообіді волав. Той, розплющивши очі
На цицьки жони безглуздо дивився.
Між сосисок двох пальців дим цигарки курився.
Крякнув, встав, до пивниці зібрався...
Полилася журба серенадою Брамса
З уст дружини - чого розлюбив?
Може, краще - мене б ти убив?
Промовчав та й мерщій по дорозі до Львова
Все дзвонив, налягав. Себто вдача левова!
А дівчина дзвінки відбивала
На колінах поляка Адама.
Те не знав Хуго, товстий баварець.
Напивався ячмінного пива - хай йому грець!
І на вулицях Львова кохану зустріти
Мріяв Хуго до світу... Біля Амфітріти
Та й зустрів її... Кинувся - люба!
Враз як тінь випливає поляк.
Із бридкою усмішкою тонкії губи...
Я - Адам! Чув про тебе. Дуже приємно.
То ж розійдемось друзями чемно!
Спересердя за грудки Адама хапає.
Чемно - кажеш! Авжеж... Твоя наглість без меж.
В серці лють смолоскипом скипає.
Отже лях тільки п'ятами накиває.
Відтепер ти навіки кохана моя.
Адам твій - не мужчина, хоч вдягне бриля
Капелюха з пером, вишиванку-сорочку.
Дай же ручку. Кохання розв'яже конфлікт.
Та дівиця злякалась на мить
І погодилась на вердикт!
Половиці тріщали і гупав матрац.
Повернулось кохання старе якось враз.
Поперхнувся Адам, що стояв за дверима
Та вив. Хуго-кнур реготав. Наостанок Адама побив.
Повертався до Польщі Адам.
Ох, Адаме! Вже серця тобі не віддам.
Хуго далі по вулицям вузьким ходив
Та кохану красуню погордо водив
Доки його не стріли ті хлопці
Гайдамаки-молодці! Хуго добре в фонтані купали
Ще й казали - на свято Купала.
Може чув, чи то ні?
Говори - Danke schon! ...Не в лайні.
Полонянка немов би воскресла.
Полоскала та мазала чресла.
Все жалілася тату та мамі...
Іноземці лишень обманюють!
Всі жонаті та безсоромні.
Помолюся, не буду скоромне.
У костьолі навколішках буду стояти.
То не з Хуго - як на верстаті!
Душу, тіло трясе як ту грушу.
А скупий - як той жид дворушний.
За кохання не платить ні гроша.
То ж молитва - то справа хороша.
22 Липня 2018 Року
