До слова, вона була не моя,
Хоч помітивши печаллю означену красу,
Здавалось я отримував право,
Щонайменше на відверту розмову,
Вона спитала: «Невже ти зможеш полюбити знову?»,
А я відповів, чомусь, що в любові немає правил,
І змовк. А тоді зрозумів, що відкрилася інша суть,
Що більш відчутним і осмисленим стало на дотик життя.
До слова, я хотів, як завжди забрати,
З собою її, поцілунки, машинерію плоті, запах,
Щоразу злучатись з розлукою,
Звично бачити красу, і отримати те що бачу,
А коли змовк, зрозумів, що не хочу вияснювати,
Якою хворітиму, в тому випадку, мукою,
І скільки канви потрібно на кляпи,
Зрозумій, любов до тебе завжди була у мені,
Що за руку її аж ніяк неважливо тримати.