Якщо ти чув хоч раз вкраїнську пісню,
Котра взяла, як кажуть, за живе,
То зрозумієш: на землі їй тісно,
Тому вона увись орлом пливе.
Розправивши свої могутні крила,
Вона долає легко висоту.
О, скільки ж болю душі ті відкрили,
Народжуючи пісню славну ту!
Й душа, котра слова у вірш складала,
І та, що у мелодію вплела,
І та, що крила їй подарувала,
Коли під хмари пісню підняла.
Тож коли мову хтось вкраїнську гудить,
Мовляв, мужича, – не така, як слід,
«Яка ще пісня так тривожить груди, –
Запитую, – і так чарує світ?
В усіх куточках вже Землі-планети
Живуть цієї мови носії,
Це співаки, художники, поети –
Пісні у них і звичаї свої.
В Іспанії, Бразилії, Канаді,
Австралії далекій, США,
Покликали туди їх не принади –
Шукала волі там людська душа.
Засіяні вкраїнськими кістками
Далекий Схід, Сибір і Сандармох,
Там до неволі люди не звикали.
Й ридав за ними з висоти сам Бог!
А скільки їх по Турціях, Європах,
В’єтнамах і неназваних степах!
Кров українська й зараз землю кропить,
Адже Донбас в московських яструбах.
Іде війна за мову і за волю.
Вкраїна в свіжо-тесаних хрестах…
І все ж здобудемо собі ми кращу долю.
Міф про мужичу мову вже розтав!»
5.08.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
Дуже потрібний і актуальний твір, в нім кричить душа, у ньому біль, повага і гордість за нашу мову. Так думають усі справжні українці, а перевертні нехай читають і думають... Дуже сподобався Ваш вірш, пані Валю, до сліз. ДЯКУЮ Вам, ПИШІТЬ!!!
