У казку осені натомлена спішу,
Щоби зануритись в красу її прощальну,
Послухать падолисту дивний шум
І записати в пам’яті скрижалі.
В букет збираю листя, де вплелись
Кленові у тонах жовтобагряних.
На гіллі лиш сережки збереглись,
Їх сонце виціловує рум’яне.
Воно мені сміється і листку
Дубовому, що вигнувся півкругом,
А он калини кущик на горбку.
Він тут один такий на всю округу.
Зустрівся мені й ряд горобини,
Де підібрала листя чвертьметрове.
Струмочок он по-своєму бринить –
Візитна картка нашої діброви.
Дарунок осені тримаю у руці
І нюхаю листочки сонцеликі,
Й сльоза скотилась раптом по щоці,
Ота – щаслива – не від злого лиха.
Додому звідси я вже не спішу.
Осінні чари душу огортають.
«Тільки би шум осінній ще не вщух, –
У грудях серце радо калатає.
2.10.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
