Десь собі бродить втомлено скрипаль,
Рука стискає колись рідну скрипку,
Радість здобув, та загубив печаль,
Як зазвучить бува, то дуже зрідка.
Це ж вам скрипаль, а не якийсь дзвонар,
Музику чути, скрипаля не видко.
Чужий блистить в пітьмі німий ліхтар,
Та заглушило серце йому скрипку ...
Ішов собі із світу в інший світ,
А потім зазирав в минуле зрідка,
І так багато наробив воріт,
Що загубилась власна йому зірка ...
Між зорями звучить собі вона,
Гойдаються спустошені планети,
А струни наче зір тих стремена,
Вплітаються в порізані сюжети …
І раптом на ту скрипку ще одна,
Послухайте лиш, як вона говорить,
Злилися скрипок звуки як вода,
Із тихих зір живе зробилось море …
Літають зорі небом. Дивина.
Це ж не під силу надсильному вітру,
Написано між зір тих імена,
*А що раніше, я тихенько витру …
Ви скажете, що дивна казка ця.
Хто ж двоє ті, що з неба зорі витруть?!
Торкаються крізь простір - час серця.
А якщо ні, то зорі просто зникнуть …
Чудова, зоряна лірика! Нехай в житті більше буде прекрасної музики,
