Поезія на початках дитина -
до рук попроситься погомоніти з нею,
аби забутися нарешті від проблем :
словами танцювати, марево складати.
Поезія, немов примхлива наречена,
то ніжно заколише співом гіпнотичним,
а потім раптом вирветься із рук -
шукайте вітру полем атмосфери.
Поезія, неначе половинка,
до серця вцілить поглядом - рентгеном.
І вже самому хочеться втекти,
бо надто все отут примхливе.
Поезія, як зачарована особа,
котру завжди хотіли розгадати люди.
Та лиш торкнуться краєчком -
уже вулкан їх накриває вмить.
Гарно! 
