(Пам’яті Леоніда Тереховича (26.03.1941- 22.08.1992), маловідомого українського поета, борця за незалежність України, котрий пройшов табори, психлікарню, а смерть його стала останнім протестом проти беззаконня).
“Скінчиться все в обшарпанім хліві, де ще стоїть моє стареньке ліжко,” – пророче писав поет. Там його і знайшли. Мертвим. Перед цим він завітав до редакції райгазети (тут його добре знали) і стиха мовив, що його побила міліція на вокзалі. За що?
По смерті лікарі встановили: помер тому, що серце зупинилось. І винних немає… воно й справді, бо неволя забрала не тільки кращі роки, а й здоров’я – разом з довідкою про звільнення видали йому цілу купу довідок про хвороби. До того ж, ні притулку надійного, ні рідної живої душі, ні співчуття в селі, ні роботи…
«Я свідомо іду на муку»,–
Твердо сам поет заявив.
Інший з горя, може б, завив –
Цей пройшов лжесуди, розлуку…
Він свідомо пішов на муки:
Сам супроти системи встав,
Мов скалу, він її тесав,
А над ним кедебісти-круки…
Був же теслею особливим:
Тембр позичивши у дзвіниць,
Слово, зіткане з громовиць,
Кидав тим, хто був полохливим.
Він свідомо ішов на муки…
Попри обшуки і арешт,
Ніс важкий громадянський хрест
І віршів невмирущі звуки.
Не шукаючи собі слави
І безпечних прямих стежок,
Україну в собі знайшов
І те слово, що душі плавить.
Він свідомо ішов на муки…
За душею – ані гроша…
Долі примхи в його віршах,
Тож не хтіли їх брать до друку…
Крила маючи – не крилята –
Собі вибору не лишав –
Так бажала його душа:
Він за волю життям заплатить…
Йшов свідомо вже не на муки…
13.05.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
Зворушливо Ганночко!!! Велика шана і повага таким патріотам! 
