Забрали все тепло…Не янголи, не звірі,
Звичайні ближні люди висушили плоть,
І краплі сліз з під вій стікаючи, мов хвилі,
Крізь губи скусані просочувались в рот…
Забрали всю любов, надію, щастя, мрії,
Перетворивши душу в сіяний пісок,
Який насипали у конусний годинник,
На ще не визначений, для страждання, строк.
Забрали все на світі…Молитви лишили…
Було спасіння тільки в істинних словах,
Та у маленькому клубочку з ниток віри,
Що разом з болем закипали на вустах…
Усе в минулому…Із попелу воскресла!
Вже загартована, двожильна та міцна!
Душа очищена і сила в ній небесна,
Та неухильна віра в господа, свята!
Забрали все тепло…Казали, що загинеш...
Слабка… З колін не встанеш і згориш до тла!
Що вже ніколи ти не кинеш в небо синє,
Жіночий погляд ніжний, сповнений добра.
Казали люди ті, хто мав допомагати,
Руки чиєї ти хотіла понад все…
Вони ж залишили, розп`ятою вмирати,
В своїй байдужості підсмикнувши плечем.
Усе в минулому…Ти всіх пробачиш звісно,
Нехай живуть собі…Бог з ними… Не до них…
Твоя затиснута вже доля в кулак міцно,
Ти загартована й чекаєш днів нових!
